<< Предыдушая Следующая >>

5.1. Поняття соціального партнерства, його мета та форми


У соціально-економічних відносинах формуються різноманітні інтереси (інтереси найманої праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства), які за своїм змістом можуть не співпадати або ж бути протилежними та внутрішньо суперечливими. Тому існує потреба їх вирішення шляхом застосування найбільш конструктивних методів взаємодії та співпраці профспілок, роботодавців і урядових структур. Одним із найефективніших чинників врегулювання соціальних суперечностей вважається соціальне партнерство. Його можна визначити як систему відносин між роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями та їх об'єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.
Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спостерігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням соціального партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає і його мета:
зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників;
забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;
забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;
забезпечення умов праці і життя працівників.
121
Соціальне партнерство спрямоване на пошук компромісних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгодження особистих та колективних інтересів, що досягається за допомогою таких основних форм, як проведення спільних консультацій, ведення колективних переговорів щодо регулювання соціально-трудових відносин, а також з питань укладення колективних договорів і угод, розгляд і вирішення претензій (розбіжностей), що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів).
Як і будь-якому іншому правовому явищу, соціальному партнерству притаманні власні принципи його організації і здійснення. Відносини соціальних партнерів будуються на основі:
а) взаємної поваги і довіри соціальних партнерів;
б) рівноправності сторін соціального партнерства;
в) всеохоплюючого характеру соціального партнерства;
г) пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій;
ґ) неможливості погіршення умов, досягнутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод);
д) обов'язковості виконання досягнутих домовленостей;
є) відповідальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.
Світова практика знає два види соціального партнерства. В тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія тощо), практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів або, як його ще називають, «біпартизм». Колективні переговори ведуться між роботодавцями і організаціями найманих працівників, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів. Однак це не означає, що при двосторонньому співробітництві держава повністю самоусувається від регулювання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колективних переговорів, частково здійснює організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.
Більш поширеним є тристороннє співробітництво, або «три-партизм». Воно практикується у Франції, Німеччині, Австрії та в багатьох інших країнах. Тут, крім об'єднань роботодавців і ор-
122
ганізацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних гарантій. Крім того, держава встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висунення представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме такий вид соціального партнерства отримав своє поширення і в Україні.
Необхідною умовою здійснення соціально-економічних реформ є створення повноцінної правової та нормативної бази з питань соціального партнерства. В Україні поступово формується нормативне підґрунтя запровадження соціального партнерства. Прийнято, зокрема, відповідні зміни до КЗпП України, а також закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. № 2436-ІП. Указами Президента України затверджені «Положення про Національну раду соціального партнерства» від 27 квітня 1993 р. № 151/93 та «Положення про Національну службу посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. № 1258/98.
При Президентові України створено Національну раду соціального партнерства, яка складається з представників Кабінету Міністрів України, об'єднань роботодавців і професійних спілок. Основною метою діяльності цього органу є узгоджене вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері, шляхом:
проведення тристоронніх консультацій з метою узгодження позицій, інтересів сторін соціального партнерства у соціально-трудовій сфері, пошуку компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктів;
вироблення пропозицій щодо генеральних і галузевих угод, організації і проведення консультацій при укладенні та розроб-
123
ці відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей, що виникають з питань виконання угод між соціальними партнерами, у разі їх звернення до Національної ради соціального партнерства.
Суб'єктом трудового права, що активно формує державну політику в галузі соціального партнерства, є Національна служба посередництва і примирення (далі — НСПП). Це — орган державної влади, що утворюється Президентом України з метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), прогнозування та сприяння своєчасному вирішенню таких спорів (конфліктів), здійснення посередництва для їх вирішення. Тому діяльність та повноваження, здійснювані нею та Національною радою соціального партнерства, яка створюється на паритетних засадах суб'єктами соціального партнерства для узгодженого вирішення питань у соціально-трудовій сфері відрізняються між собою.
Національна рада соціального партнерства є консультативно-дорадчим органом. На відміну від неї рішення НСПП, хоч і мають також рекомендаційний характер, повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Більше того, у випадках, коли забороняється проведення страйку (ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»), рішення НСПП набувають обов'язкового характеру. Якщо сторони не врахують її рекомендації щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту), то НСПП звертається до суду для врегулювання спору.
НСПП наділена правами та повноваженнями, за допомогою яких може прямо чи опосередковано впливати на вирішення спору. Зокрема: шляхом участі у вирішенні спору на всіх його стадіях, координування роботи трудового арбітражу, направлення своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів, попередження сторін про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду спору, розроблення і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів щодо діяльності НСПП тощо.
124
Повноваження, якими наділена Національна рада соціального партнерства, не надають їй можливості реально виконувати поставлені перед нею завдання. Практика діяльності Національної ради свідчить про звуження її повноважень. Президентом України видано Указ «Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України» від 27 січня 1999 р. № 70/99, згідно з яким Національну раду соціального партнерства позбавлено права підготовки рекомендацій Президентові України щодо напрямів соціальної політики.
У 1998 р. створено Конфедерацію роботодавців України з метою консолідації дій роботодавців щодо формування й реалізації узгодженої політики в соціально-економічній сфері, координування дій учасників щодо політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці, участі у переговорах з профспілками на національному рівні, делегування представників у Національну раду соціального партнерства, Національну службу посередництва і примирення. У 1999 р. вона вперше уклала Генеральну угоду з Кабінетом Міністрів України та профспілковими об'єднаннями України на 1999—2000 роки з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та забезпечення конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців1. В угоді сторони також визначили напрями та зобов'язання щодо створення дієвої системи соціального партнерства шляхом проведення попередніх консультацій та узгодження проектів з соціально-економічних питань, створення галузевих та регіональних об'єднань роботодавців та залучення їх представницьких органів до колективних переговорів і укладення відповідних угод, договорів.
Позитивною рисою розвитку соціального партнерства в Україні є прийняття Закону України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. № 2436-Ш, який визначає правові, соціальні, економічні, організаційні засади створення та функціонування організацій роботодавців, форми та напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян.
1 Урядовий кур'єр. — 1999. — 14 вересня. — № 171.
125
Представниками найманих працівників залежно від рівня соціального партнерства є профспілкові організації, їх об'єднання або інші представницькі організації. Зміни політичної, економічної та соціальної систем в Україні безпосередньо вплинули і на формування та діяльність представників найманих працівників. За даними профспілок в Україні налічується 13 національних об'єднань професійних спілок і 88 всеукраїнських міжгалузевих профспілок. Трансформація українських профспілок передбачає їх перехід від виконання державних функцій до ролі соціального партнера у відносинах з органами держави і роботодавцями, запровадження їх співпраці на основі укладення колективних договорів і угод1. Практика укладення генеральних угод свідчить про активізацію профспілкових об'єднань у сфері соціального партнерства. Так, для ведення переговорів і укладення Генеральної угоди на 2004—2005 роки об'єдналося близько 70 профспілок та профспілкових об'єднань2.
Соціальне партнерство є необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку й утвердження громадянського миру в суспільстві. Його становлення і розвиток є одним з важливих напрямів державної політики, поліпшення трудового потенціалу держави та соціально-економічних відносин. З цією метою на різних державних рівнях приймаються програмні документи, складовою частиною яких є заходи розвитку соціального партнерства в Україні. Наприклад, Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000 схвалено «Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», в тому числі щодо розвитку соціального партнерства. Вони передбачають організаційні заходи, спрямовані на завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому та регіональному рівнях, удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин. Підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства шля-
1 Осовий Г. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, пошук оптимальної моделі організаційних структур // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 6. — С 18, 23.
2 Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки. Додаток № 2 // Праця і зарплата. — 2004. — № 20.
126
хом створення сприятливих умов для його розвитку, удосконалення нормативно-правової бази, посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "5.1. Поняття соціального партнерства, його мета та форми"
  1. Запитання для самоконтролю
    1. Розкрийте особливості системи соціального партнерства в сучасній Україні. 2. У яких формах виявляється відповідальність суб'єктів соціального партнерства за невиконання взятих на себе зобов'язань? 3. Укладення колективного договору є правом чи обов'язком його сторін? Обґрунтуйте. 4. Чи можна колективний договір розглядати як інститут трудового права? 5. Окресліть проблеми правового регулювання
  2. Тема 10. Правочини: поняття, види. Умови чинності правочину
    Загальні положення про правочин. Поняття та види правочинів. Форма правочину та деякі недійсні правочини. Способи волевиявлення, характеристика окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недодержання форми правочину. Державна реєстрація правочину та місце його вчинення. Презумпція правомірності правочину. Відмова від правочину. Поняття недійсності правочину. Правові наслідки
  3. Тема 29. Рента. Довічне утримання
    Поняття договору ренти. Виділення в ЦК України 2003р. договору ренти та його різновиди. Правове регулювання договору ренти. Форма договору ренти. Сторони в договорі ренти. Зміст договору ренти, відповідальність за порушення договору. Передання майна під виплату ренти. Забезпечення виплати ренти. Відповідальність за прострочення виплати ренти. Передання прав одержувача ренти іншим особам. Форми
  4. Теми курсових робіт із цивільного права
    Загальна частина 1.Цивільні правовідносини: поняття, зміст, види. 2.Джерела цивільного права. 3.Здійснення й захист цивільних прав. 4.Захист особистих немайнових прав у цивільному праві України. 5.Суб’єкти цивільних прав. 6.Обмеження дієздатності громадян: поняття, підстави, правові наслідки. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права. Види юридичних осіб за цивільним правом України.
  5. Контрольні запитання
    1. Дайте визначення поняття громадянства України. 2. На яких принципах базується правове регулювання громадянства України? 3. Які підстави та форми набуття громадянства України? 4. Які підстави та форми припинення громадянства України? 5. Перелічіть систему органів, які займаються вирішенням в Україні питань громадянства. 6. Яка процедура провадження справ щодо
  6. 2.4. Принцип соціального партнерства і договірного / встановлення умов праці
    Соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці як принцип трудового права виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання трудящих), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку
  7. Тема 11. Представництво і довіреність
    Поняття, підстави та види представництва. Правові наслідки вчинення правочину представником. Правочини, які не можуть вчинятися представником. Представництво за законом. Передоручення. Комерційне представництво. „ Представництво за довіреністю. Поняття, форми, види довіреності. Строк дії довіреності. Припинення представництва за довіреністю, скасування
  8. Тема 38.Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин
    Поняття банківських операцій та їх види. Позика. Кредит. Бан-ківський вклад. Поняття договору позики. Істотні умови договору позики. Права та обов’язки сторін (позикодавця і позичальникові) за договором позики. Оспорювання договору позики. Забезпечення виконання зобов’язання позичальником. Новація боргу і позикове зобов’язання. Кредитний договір. Правове регулювання кредитних відносин. Види та
  9. Тема 13. Поняття особистих немайнових відносин, та особистих немайнових прав фізичної особи
    Поняття особистих немайнових прав та їх види. Поняття особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими. Розвиток концепції особистих немайнових прав людини. Інститут прав і свобод людини в Конституції України 1996 року. Цивільний кодекс України 2003 року у розвитку інституту особистих немайнових прав. Види, характеристика немайнових прав, що забезпечують існування фізичної особи.
  10. 2. Поняття основних прав людини
    Основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Отже, по-перше, це певні свободи людини, тобто її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних вчинків з тим,
  11. 1. Загальне поняття й ознаки держави
    Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. Коментуючи запропоноване визначення (яке, подібно до будь-яких дефініцій, не може претендувати на фіксацію всіх аспектів того
  12. 2. Форми права
    Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, об'єктивовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах». Ці джерела юридичних норм відображаються поняттям форма права. Форма права — це спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього прояву правових норм, який
Правовая электронная библиотека © 2014
info@pravolib.com
Рейтинг@Mail.ru